Я працювала за кордоном з 2014 року, об’їздивши всю Європу у пошуках відповідної роботи. За ці роки я побувала у Польщі, Італії, Іспанії, Франції та Німеччині. Проте заробляти гроші там було нелегко. Я часто працювала по 10 годин у холодному цеху, їла лише двічі на день і спала на незручних ліжках. Незважаючи на те, що я стала вихователем у дитячому садку, моя зарплата ледве покривала мої основні потреби.
Незважаючи на складні умови роботи, я ніколи не забувала про своїх дітей, які на момент мого від’їзду вже були дорослими самостійними людьми: моєму синові було 18 років, а молодшій дочці – 16. Більшу частину своєї зарплати я надсилала їм на освіту, продукти та комунальні послуги. Крім того, я купувала їм подарунки, наприклад – ноутбук для Петра та фірмову косметику для Іринки. Якось я навіть запросила їх на тиждень до Італії, щоб разом зустріти Новий рік. До серпня минулого року я вирішила, що настав час йти на пенсію. Ринок праці для людей похилого віку був малоперспективним, а я себе вже остаточно втомилася.
Я сумувала за сім’єю, адже мої діти вже батьки моїх онуків. Саме тоді я дізналася, що Зоя, наша сусідка із 3-го поверху, продає свою однокімнатну квартиру. Ціна була прийнятною, і я вирішила купити квартиру. Однак, мої діти не підтримали моє рішення повернутися. Вони нагадали мені про поточну економічну ситуацію в нашій країні. Моя дочка втратила роботу, а син був невиїздним. Незважаючи на почуття провини та невпевненості, я хотіла повернутися і працювати нянею у дитячому садку. Я просто хотіла відпочити в старості і провести час із онуками.