– Чому ти збираєшся сидіти вдома? – спитала мене Таїсія, – давай завтра поїдемо з нами за місто. – Я не в настрої, – чесно відповіла я, – я не знаю, як прикидатися, коли на серці важко, у мене на обличчі все написано. Я не хочу псувати твій добрий день своїм поганим настроєм. – Взагалі-то, ми самі створюємо собі настрій, – сказала Таїсія, – годі вже переживати за цього негідника Володю! Життя продовжується. Місяць тому ми з Володимиром розлучилися. Ми планували одружитися, і я вже мріяла про весільну сукню та про майбутнє.
Але раптом Володя передумав і поїхав без мене. – Справа в мені, ти ні в чому не винна, – сказав він у кафе, де ми познайомилися. – Але ж ти зробив мені пропозицію, – запротестовала я. – Ти постійно натякала на шлюб, – відповів він спокійно, – я не був готовий до шлюбу, вибач. Я була спустошена. Я не могла повірити, що все так швидко змінилося. Володя зруйнував мої мрії та розбив моє серце. Коли Таїсія запропонувала поїхати за місто, я не наважувалася.
Але вона наполягала, і я погодилася. Ми приїхали до мальовничого містечка, я намагалася бути веселою, але не могла не думати про Володю. Якоїсь миті я вирішила прогулятися вздовж річки, і тоді я зустріла Андрія, рибалку. Ми трохи поговорили, і він запросив мене порибалити з ним. Я відмовилася, але була приємно здивована, коли він з’явився на моєму дні народження з подарунком – спінінгом. Зараз ми з Андрієм уже одружені, маємо сина, Ігоря. Щороку на Перше травня ми ходимо на рибалку на ту саму річку, де ми вперше зустрілися. Це особливий день для нас, день, коли наші долі перетнулися, привівши нас обох до любові та повноцінного сімейного щастя.