З першого дня знайомства з батьками чоловіка зрозуміла, що спілкуватися з ними буде непросто. Вони попросилися жити з нами після весілля, але я відразу ж відмовилася і навіть поставила умови, що весілля не буде, якщо чоловік погодиться на їхнє прохання. Спочатку ми винаймали квартиру, що дуже засмутило мою свекруху. Вона постійно говорила, що мій чоловік надто багато працює та витрачає гроші на оренду квартири чужих людей. Зважаючи на те, як вона представляла нам ситуацію, чоловік працював, а я просто ходила в офіс на прогулянку. Тим не менш, я терпіла ці стосунки, як тільки могла.
Зрештою, ми змогли купити свою власну квартиру, і мій чоловік зробив для них ключ, не повідомивши мене. Я виявила це, коли повернулася з роботи, а свекруха готувала на моїй кухні. Я запідозрила, що вона вже оглянула всю квартиру, включаючи нашу спальню, і це розлютило мене. Я накинулася на чоловіка і викликала бурхливу сварку. Він вибачився, але сказав, що це нормально, що його батьки мають ключ і вони іноді допомагають по господарству у вихідні. Мені не потрібна була їхня допомога, і я справлялася з усім сама. Однак мій чоловік був не проти, щоб вони допомагали, і це стало джерелом постійних сварок між нами.
Останньою краплею стало те, що свекруха прийшла до нас без попередження о дев’ятій ранку в суботу, коли ми ще спали. Вона навіть зазирнула в нашу спальню і приготувала для нас сніданок, хоч знала, що вранці ми п’ємо тільки каву. Я відчувала, що свекри перетворили нашу квартиру на свою власність. Я поставила чоловікові ультиматум: забрати ключі і сказати його батькам, щоб вони якнайрідше відвідували нас, або відмовитися від мене і поставити всьому кінець. Я не хотіла з ними сваритися, але мені потрібен був особистий простір. Чоловік образився, але я стояла на своєму. Я сподівалася, що він вживе заходів, інакше він міг би переїхати до своїх батьків, якби не міг поважати мої кордони.