Протягом усього мого дитинства мій молодший брат завжди був зіницею ока моєї матері, і вона зі шкіри геть лізла, щоб допомогти йому. Через обставини мені доводилося дбати про себе самій, не чекаючи ніякої підтримки від мами. Але тепер, коли вона стає старша, то все більше і більше розраховує на мою підтримку , і я не можу не відчувати, що це несправедливо. Мій брат Віталій майже на десять років молодший за мене, і в дитинстві він завжди отримував всю увагу та ласку наших батьків.
Після закінчення школи він вирішив навчатись у столиці, у дорогому університеті, який оплачувала наша мама протягом п’яти років навчання. На той час я вже була заміжня і жила в трикімнатній квартирі моєї бабусі, яка дісталася моїй мамі у спадок. Але одного разу мама вирішила продати квартиру, на виручені гроші, купивши моєму братові розкішну двокімнатну квартиру в новобудові. На відміну від нього, нам із чоловіком доводилося позичати гроші, щоб дозволити собі двокімнатну квартиру.
Мій брат одружився з багатою жінкою, і тепер у них двоє дітей. Протягом багатьох років вони жили добре і фінансово благополучно, але нещодавно у них почалися труднощі. Його дружина не хоче, щоб він фінансово підтримував нашу матір, тому та почала покладатися на мою допомогу. Хоча мій чоловік проти того, щоб моя мати жила з нами, я вибачила її та шкодую її. Вона стільки років робила все можливе для мого брата, а тепер, коли їй потрібна допомога, він забув про неї. Так, мені шкода її, але й переселяти її до нашої квартири я точно не стану.