Наталя Львівна увійшла на кухню з газетою в руках і запитала Олега Івановича, чи дзвонив він їхній невістці Любі. Вона нагадала йому, що просила Любу зайти до них додому за газетою, оскільки в ній були важливі вкладиші, у тому числі місячний календар, який потрібен для посадок у селі. Олег кивнув і сказав, що спочатку помиє посуд, а потім зробить усі необхідні дзвінки, які запланував на день. Наталя нагадала йому також зателефонувати Ганні, яка наступного дня мала привезти в гості правнука Миколу, щоб вони приготували його улюблені ласощі.
Поки Олег мив посуд, він міркував про те, як вони з Наталією старіють і як їм стає все важче виконувати навіть такі прості завдання, як миття посуду. Він згадав, як раніше сам тягав важкі сумки з продуктами, але був вдячний, що їхній син Валерій часто допомагав їм. Олег вважав, що вони мають бути незалежними і намагатися робити все самим якнайдовше. Наступного дня їхня онука Ганна привезла в гості правнука. Микола допоміг Наталі накрити на стіл і навіть пропилососив за них будинок. Олег грав із Колею у шашки та шахи, а Наталя варила смачний компот. Коли Ганна приїхала за Миколою, Наталя спитала, чи віддала вона газету Любі. Ганна відповіла позитивно і додала, що Люба подякувала їй: у неї не вистачило сміливості сказати Наталі, що газет більше ніхто не читає, бо все є в Інтернеті.
Пізніше ввечері Олег та Наталя сиділи на дивані та згадували візит правнука. Вони також обговорювали, чи варто їм і надалі проводити час у селі чи краще залишитись у місті. Наталя нагадала Олегу про те, як вони будували свій заміський будинок у молодості, як керували будівництвом прибудови до будинку та ремонтом сараю. Олег пожартував, що на той час він був природженим “виконробом”. Вони обоє погодилися, що для них було важливо бути поряд зі своєю сім’єю і допомагати їй у міру можливості. Вони міркували про те, наскільки важким було б життя їхніх дітей, онуків та правнуків без їхньої підтримки. Літні люди були вдячні долі за те, що в них велика любляча родина, і за можливість проводити такі дні разом.