Я гірко nлакала у подушку; я не очікувала, що все обернеться таким чином. Людина, яка була для мене всім, кинула мене за день до весілля. Євген зателефонував і сказав, що все скасовується, бо він мене не любить. Він мав іншу жінку, яку він любив, і вона була ваrітна його дитиною. Ми планували пишне весілля: запросили гостей, замовили музику… Євген злякався і не сказав мені про це аж до дня весілля. Я не змогла стримати сліз і сказала подрузі: – Що скажуть люди? Від со рому нема куди сховатися. Подруга заспокоїла мене і сказала: – Христино, візьми себе в руки.
Де ти бачила, щоб наречена nлакала такого дня? Подруга підійшла до свого друга Віктора, який навчався з нами в паралельних групах, і запитала його, чи я йому подобаюсь. Віктор відповів, що так, і що він завжди хотів підійти до мене, але я ніколи не звертала на нього уваги. Подруга розповіла йому, що сталося, і попросила його бути нареченим на весіллі хоча б на якийсь час, щоб я не зганьбилася перед гостями. Наступного ранку в мої двері постукали, і в кімнату ввійшли дві найважливіші (вже) людини для мене. Подруга представила Віктора як мого нареченого.
До весілля залишалося півгодини, і я мала зробити вибір: вийти заміж за незнайомця або зганьбити своїх батьків. Так я й вирішила вийти заміж за Віктора. Весілля пройшло чудово, гості веселилися до ранку, а я сиділа з кам’яним виразом обличчя. Коли весілля закінчилося, я подякувала Віктору за доnомогу та пообіцяла роз лучитися за місяць. Але Віктор сказав, що я йому давно подобаюся, і він не хоче зі мною роз лучатися. Ми домовилися спробувати пожити разом бодай місяць, а там, мовляв, вирішимо. Минуло п’ятнадцять років, а ми й досі разом. Нині у нас троє дітей. Дивно, як доля нас так звела. Моя подруга досі є частим гостем у нашому домі і є хрещеною матір’ю нашої молодшої дочки. Ми досі згадуємо той день і дякуємо подругі за те, що вона звела нас разом, сама не підозрюючи, до чого це призведе.