Я пам’ятаю всі весілля, на яких мені довелося побувати, але весілля мого молодшого брата з Олесею вирізнялося тим, що з ними сталося. Олексій та Олеся були близькими друзями з дитинства, і після того, як вони роз’їхалися по різних містах на навчання, вони зрозуміли, що кохають одне одного. Через три роки вони вирішили одружитися, і їхні батьки доnомогли організувати весілля їхньої мрії. Вони вирішили залишитися в селі, подалі від галасливого міста, якого Олеся боя лася через страх перед великим скупченням людей.
Молоді насолоджувалися сільським життям і знали, що їм доведеться багато працювати, щоб жити безбідно. Вони звикли прокидатися рано-вранці, працювати в саду і повертатися пізно ввечері. Олексій працював у компанії свого батька, а Олеся дбала про їхній будинок та будинок своєї бабусі, який дістався їй у сnадок. Їхнє весілля пройшло без пригод, і всі гості повернулися додому автобусами. Брат Олесі запропонував підвезти наречених, і вони, стомлені від всієї суєти, погодилися. Проте їхня машина зламалася посеред степу, де не було ні зв’язку, ні попутних машин, які могли б доnомогти.
У молодих людей було два варіанти: чекати до ранку чи йти додому пішки. Вони вирішили йти пішки, і після перших двох кілометрів їхні сили почали зменшуватися. Наречена вже зняла підбори і тягла свою сукню, яка зібрала все, що могла, а наречений лише злегка пом’яв штани та вимазав черевики. Олеся ж повернулася додому в сіро-коричневій сукні, вкритій лопухами, і фата її вже була зеленуватого кольору. Коли бабуся побачила її, вона спочатку засмутилася, а потім нестримно сміялася. Наступного дня батьки Олексія та Олесі теж посміялися побачивши її сукню, яку вже жар тома називали “прекрасною білою сукнею”.