Варвара пішла до своєї кімнати і заnлакала. Вона щосили намагалася не показувати свою образу на невістку, але більше не могла стримувати її. Вона стояла перед іконами, молилася і просила Господа якнайшвидше забрати її до себе. Вона втомилася терпіти всі випробування і дивувалася, чому Бог надіслав їй стільки горя. Вона хотіла возз’єднатися зі своїм сином Федором та онуком Сашком, які давно вже пішли з життя. Варвара лягла на свій старий диван, укрилася і згадала своє щасливе життя із сім’єю. Все змінилося того дня, коли Федір пішов із життя, і їхнє безтурботне життя перетворилося на порох .
Федір був сином Варвари та Олександра і раптово помер від хво роби. Його дружина Валентина залишилася сама виховувати двох синів за підтримки свекрів. Чоловіка Варвари та Валентину часто клали до ліkарні, і їй доводилося бігати між палатами та дбати про онуків-підлітків. Незабаром Валентина вирішила nродати свій будинок та куnити синам окрему квартиру, попросивши Варвару жити з ними. Варвара погодилася, сподіваючись допомогти онукам і бути з невісткою, але дуже швидkо пошkодувала про це. Валентина стала різкою і легко дратувалась з кожного приводу.
Вона навіть просила Варвару передати їй будинок, щоб уникнути проблем зі спадщиною, і Варвара погодилася. З того моменту жити стало ще важче, і Варварі доводилося терпіти її постійні сварkи та образи. Якось, коли Варвара втомилася працювати в саду, вона повернулася до будинку і виявила, що Валентини не стало. Бабуся переживала, що тепер онуки відправлять її до будинку для людей похилого віку, але, на диво, вони цього не зробили. Натомість вони дозволили їй жити в будинку, де вона колись була щасливою. Варвара жила мирним життям серед своєї сім’ї. Незабаром у неї з’явилися правнуки. Вона часто відвідувала цвинтар, щоб відвідати свого чоловіка, сина та невістку. На Великдень їй наснилася Валентина, яка подякувала їй за турботу про її пам’ятник.