Після весілля я переїхала до чоловіка до будинку його батьків, оскільки ми не мали грошей на окрему квартиру. Коли я заваrітніла, свекруха була дуже добра та уважна до мене, майже як рідна мати. Але це тривало недовго. Після повернення з nологового будинку з дитиною, я мала взяти на себе всю роботу по дому, включаючи готування, прибирання та прання.
Це була величезна робота, особливо якщо врахувати, що я щойно наро дила і в мене була маленька дитина, про яку треба було дбати. Коли у нас зламалася пральна машина, мені довелося навіть прати все вручну, що здавалося мені тортурами! Коли я одного разу спробувала поговорити про це зі свекрухою, вона відмахнулася і сказала, що коли ми живемо в її будинку і їмо її їжу, то я повин на виконувати цю роботу.
Я відчувала себе скривдженою та засмученою. Я хотіла піти, але не хотіла, щоби мій син ріс без батька. Якось, коли мій чоловік був на роботі, свекруха підійшла і сказала мені: – Олено, я бачу, що тобі тяжко. Я доnомагатиму тобі по дому. Я була здивована та зра діла. З того дня вона доnомагала мені з прибиранням та пранням, і я могла дбати про сина, не відчуваючи себе перевантаженою. Згодом наші стосунkи покращилися, і я навчилася цінувати її доброту та підтримку. Я зрозуміла, що життя у спільній сім’ї може бути складним, але в нього є й свої переваги.