Я вже старий, і живу один уже 10 років відколи пом ерла моя дружина. Я виживаю на мізерну пенсію, половина якої йде на купівлю лі ків.
Якось, проходячи повз автобусну станцію, я побачив людей, які продають свої речі на вулиці, і подумав, що, можливо, і я міг би заробити трохи грошей, продавши дещо зі своїх речей.
Я вирішив продати свої медалі, хоча спочатку відчував у душі величезний смуток.
До мене підійшла молода жінка на ім’я Марія і спитала, звідки у мене ці медалі. Я поділився з нею своєю історією і сказав, що не маю грошей, щоб купити їжу.
Марія не стала купувати мої медалі, але натомість запропонувала мені допомогу. Вона відвела мене до найближчого супермаркету і наказала вибрати те, що мені потрібно, у продуктовому відділі .
Мені було ніяково, але Марія наполягала, тому я вибрав пластівці, макарони, цукор, яйця, хліб і трохи сосисок.
Марія додала кілька додаткових продуктів, таких як печиво, вафлі, зефір та сплатила все на касі. Потім вона відвезла мене додому та дала трохи грошей.
Ідучи, вона залишила свій номер телефону і сказала, що я можу зв’язатися з нею в будь-який час, якщо мені знову знадобиться допомога.
Марія зізналася , що зробила все це на знак подяки за мою службу для захисту нашої землі. Я був щиро зворушений і подякував їй за доброту.