Дмитро Микитенко, зайнятий біз несмен, поспішав на станцію, аби встигнути на потяг. Він поїхав трохи раніше, щоб обміркувати все в деталях у дорозі. Його kолишня дружина Марія приїхала з Канади одна і зажадала зустрічі в Києві. Дмитро погодився, бо в нього також були справи у столиці. Поки Дмитро їхав, йому раптом захотілося пити, і він вирішив заїхати до найближчого села, Калинівки, за водою.
Під час повороту через кущі несподівано вийшла жінка похилого віку, яку мало не збила його машина. Дмитро запропонував відвезти її додому і дізнався, що вона прямує на цвинтар, щоб відвідати моrилу дочки. Бабуся, Зінаїда Марківна, запросила його на чай, але Дмитру довелося відмовитися, бо часу мало. Коли чоловік уже збирався йти, до будинку підбігли дві жінки та повідомили про nроблему із зятем баби Зіни, Миколою, який поранився і не може встати.
Дмитро вирішив доnомогти та повіз усіх до районного центру, щоб здати Миколу спеціалістам. Однак він зрозумів, що спізнюється на свій рейс. Наступного дня Дмитро зустрівся з Марією, щоб вирішити питання з їхнім бізнесом. Марія запропонувала відмовитися від половини своєї частки, але за умови, що Дмитро візьме на себе стареньку на ім’я Зінаїда Марківна Бондаренко, яка потребувала фі нансової підтримки. Дмитро підписав усі необхідні папери, але не сказав Марії, що вже займається бабою Зіною. За рік у баби Зини з’явився новий будинок, а бухгалтер Дмитра щомісяця давав їй гроші. Дмитро знову відвідав її, і баба Зіна з радістю повідомила, що її онук Сергій, який живе за кордоном, також підтримує її. Дмитро обійняв її на прощання, пообіцяв не забувати і пішов.