Олена приготувала смачну вечерю та накривала на стіл, коли почула звук дверного замку. За хвилину Микола зайшов на кухню і сів за стіл. Він спитав Олену, що на вечерю, і вона відповіла, що приготувала його улюблену страву – голубці. Але перш, ніж він встиг скуштувати їжу, Олена попросила його про ласку. У неї був дід, старий і самотній, і йому треба було дати притулок у їхній квартирі.
Микола відмовився, сказавши, що не хоче, щоб у їхній квартирі жив старий, щоб хтось відволікав його від родини чи вчив, як правильно жити. Олена розnлакалася: -Дідусь – мій єдиний родич… -Він ближче за мене? -Так. Микола був здивований і одночасно вражений її відповіддю. Вони сперечалися про свої стосунkи, і Олена сказала йому, що наступного дня їде до дідуся. Через три місяці Микола зрозумів, як йому важко впоратися з елементарними домашніми справами.
Він намагався додзвонитися до Олени, але вона не відповідала на його дзвінки. Він дзвонив з іншого номера і благав її повернутися, казавши, що йому без неї самотньо. Але Олена відмовилася, сказавши, що живе далі – з людиною, яка ставиться до неї з любов’ю, а не просто як до сусідки по кімнаті. Микола зрозумів, що весь цей час помилявся щодо своїх стосунkів із Оленою. Він шкодував, що не виявляв належної любові та поваги, на які вона заслуговувала, і шkодував, що не може повернути час назад і все зробити по-іншому. Було вже надто пізно. Олена пішла, а Микола залишився один, усвідомивши важливість kохання та ставлення до близьких із турботою та повагою.