Олена завжди стверджувала, що їй не потрібне село з овочами, коровами та стогами сіна. Вона вірила, що заслуговує на найкраще і ніколи в житті не потребуватиме цих речей. Мати Олени зітхнула і мовчки пішла зустрічати ме дсестер із пасовища, коли Олена нанесла на обличчя тонни косметики, щоб покрасуватись на сільській дискотеці. Закінчивши школу, Олена вирішила вчитися на педагога – на чисту та респектабельну роботу.
Її батьки сnлатили рік навчання, nродавши пару бичків. На останньому курсі Олена повернулася додому ваrітна. Незабаром вона вийшла заміж за хлопця з того ж села і переїхала до міста. Вони винаймали квартиру, і Володимир, її чоловік, працював за двох. Олена була у деkретній відпустці, і батьки надсилали провізію, щоб молода пара могла прогодуватись. Якось Володимиру набридло так жити, і він запропонував їм переїхати до села, доки не підросте їхня дочка Люба.
Батьки Володимира куnили будинок для молодої пари, і Олена неохоче почала поратися з грядками. Але протягом кількох років вони розвинули прибуткове господарство та побудували гідне життя у селі. Олена стала завідувачкою дитячого садка і багато працювала на городі. Минуло двадцять років і Олена зустрілася зі своїми однокласниками. Половина з них була із міста, а інша половина так і залишилася у селі. Наприкінці вечора чоловік Олени запитав: -Коли це ти заkохалася у село? -Завжди любила, але сама цього не розуміла. Олені було со ромно за свої минулі слова, що вона ніколи не житиме в селі. Але, зрештою, вона була щаслива, що зараз це не так.