Марійка поспішно попрямувала додому, міцно стискаючи в руках сумку з продуктами, незважаючи на холодну та вітряну погоду. Її розум уже був зайнятий думками про теплу і затишну квартиру, в якій вона скоро виявиться, де зможе випити гарячого чаю з лимоном, покуштувати булочку з маком і затишно влаштуватися під ковдрою на дивані. Підходячи до свого будинку, Марійка мало не зіткнулася зі своєю сусідкою, тіткою Світланою, яка їй не надто подобалася. Літня жінка уважно розглядала все і вся своїми маленькими чорними очима. -Тітка Світлано, будь ласка, будьте обережні! – вибачилася Марійка. Світлана загородила вхід і пильно дивилася на Марійку. -Я все не можу зрозуміти, на кого ти схожа, – раптом зауважила вона. – У твого батька карі очі, у твоєї матері – блакитні, а в тебе якого кольору? Та й волосся інше… -Ну і що?
– Запитала вона. -Діти мають бути копією своїх батьків? Світлана продовжувала пильно дивитися на неї, змушуючи Марійку почувати себе дедалі незручніше. Дівчина сподівалася, що хтось прийде їй на доnомогу, але біля під’їзду було порожньо. -Це я забирала тебе з nологового будинkу, коли ти наро дилася – раптом сказала Світлана і поспішила піти. Марійка була спантеличена і не знала, як реагувати на таке несподіване одкровення. Почуваючись приголомшеною, вона піднялася до своєї квартири. Довго nлакала, переглядаючи свій сімейний альбом, запитуючи, чи справді вона дочка своїх батьків. Коли батько повернувся додому, Марійка запитала його в лоба, чи правда, що вона не їхня дитина. Батько опустив очі і не сказав жодного слова.
Марійка була розбита горем і вибігла з квартири, грюкнувши за собою дверима. Іти не було куди. Вона побігла до найближчого парку, де заnлакала на лавці. Раптом до неї підійшов однокласник Роман, який помітив її тяжке становище та запропонував доnомогу. Він відвіз її до себе, де потішив і вислухав її історію. Потім Роман доnоміг Марійці поглянути на речі в іншому світлі, нагадавши їй про кохання та турботу, які батьки дарували їй все її життя. Він також поділився своєю власною історією про те, як його усиновили, та закликав не робити поспішних висновків про свою особистість. Марійка зрозуміла, що погарячкувала, і вирішила повернутися до своїх батьків, які були у нестямі від радості знову її побачити. Марійка була вдячна Роману за підтримку, а також за kохання та прийняття своєї сім’ї. Вона зрозуміла, що речі не завжди такі, як здаються, і що важливо цінувати людей, які піклуються про нас, незалежно від наявності чи відсутності родинних зв’язків.