До дня народ ження свекрухи залишався місяць, тому Яна нервово шукала для неї подарунок. – Я не знаю, що їй подарувати, – сказала Яна своєму чоловікові Єгору, – їй ніколи не подобається те, що я їй дарую. – Знаю, важко, – відповів Єгор, – але давай спробуємо. Ми щось знайдемо, щось придумаємо, не хвилю йся. Яна дуже намагалася порадувати свекруху у день її народ ження. Вона подивилася ідеї в Інтернеті і попросила поради у друзів. – Важко догодити свекрусі, – сказала її подруга, – але ти можеш спробувати якісь прикраси, гарну сукню чи сервіз. Або якусь цікаву техніку.
Але в Олени Романівни всього цього було достатньо. А навіть якщо не було, вона все одно не оцінила б нічого зі списку. Якось Яна наткнулася в Інтернеті на генеалогічне дерево. – Це воно! – сказала вона собі, – це ідеальний подарунок для моєї свекрухи! Єгор підтримав ідею Яни, тому все було замовлено, і фоторамки також були на замовлення. Залишалося лише дочекатися приходу замовлення та якось роздобути всі фотографії рідних, щоб свекруха не помітила. Єгор впорався із цим завданням на ура. Тому були фотографії його дідуся та бабусі, прадіда та прабабусі, і Олена Романівна нічого не запідозрила.
Однак у цьому дереві були порожні фоторамки , тому що і Яна, і Аліна були вагітні. Тому фото мали бути пізніше. День «Х» настав. Подарунки свекрусі вже все вручили, настала черга Яни вручати свій подарунок. Олена Романівна поставилася скептично, але коли побачила це дерево, розnлакалася. – Завжди хотілося якось поєднати фото батьків, бабусь та дідусів. І ти зробила таке диво. Дякую тобі, сонечко! – сказала вона, міцно обійнявши невістку, – і я перепрошую за всю ту нісенітницю, яку коли-небудь казала тобі. Яна була неймовірно рада, що Олена Романівна нарешті залишилася задоволеною її подарунком. Так жінки помирились і стали жити мирно.