У дитинстві я була трохи замкненою та заляканою, але вчилася дуже добре та займала призові місця на всіх можливих конкурсах чи олімпіадах. Однак я постійно перебувала під дуже сильним тиском з боку мого батька, який контролював кожен мій крок, змушував мене вчитися – і постійно лаяв мене. Він змушував мене відчути, що я маю бути вдячна йому і вислуховувати всі його слова.
Я ненавиділа його всім серцем і мріяла якнайшвидше забратися з його будинку. Я не могла також покластися на свою матір, бо вона теж боя лася мого батька. Я хотіла носити гарний одяг, ходити на дискотеки та тусуватися з друзями, як усі дівчата мого віку, але мій тато не дозволяв. Він майже не куnував мені одяг, і мені доводилося носити обноски старшої сестри. У школі я почувала себе ніяково. Але моєму батькові було начхати на мої почуття, і він рахував кожну коnійку, яку витра тив на мене. Коли мені виповнилося 16 , я влаштувалася офіціанткою у маленький бар.
Я накопичила трохи грошей і подала заяву до університету, розташованого в іншому регіоні. Мій тато був лютий, бо він уже вибрав, де я навчатимусь, і приготував гроші для вступу. Але я планувала свою втечу зі шкільних років – і мені все вийшло. Тепер у мене є чоловік, і ми плануємо весілля і чекаємо на нашу першу дитину. Ми обидва добре заробляємо і хочемо у майбутньому куnити власний будинок та машину. Мені не потрібні нічиї гроші, особливо гроші мого батька. Я сподіваюся, він зрозуміє, що його деспотичне виховання було не найкращим. Ми з сестрою ненавидимо його, але так не має бути. Людині потрібно визнати свої помилки, поки не стало надто пізно.