-Лєночка, привіт, ну як ви там поживаєте? Як там Слава? -Все чудово, Василиса Семенівна. Нарешті ваша мрія збулася, ми з Іллею роз лучаємося. Наступного тижня подам заяву. -У сенсі роз лучаєтеся?! Як так? Чому? Через що? Василина була неприємно здивована такою новиною. -У свого сина поцікавтеся, він вам на мене гарненько нажалиться. Все, я на роботі, не можу довго розмовляти. Олена скинула слухавку. Василиса Семенівна не знаходила собі місця у власній квартирі. Згодом зібралася і поїхала до сина з’ясовувати обстановку. Про таке телефоном говорити неправильно. Двері відчинив Ілля, виглядав він дещо пом’ятий. У нього на обличчі було видно сліди похмілля.
Василиса Семенівна почала вимагати пояснень. -Мамо, ми самі розберемося, це не твоя справа, – відмахувався син. -Ні, моя! У вашій родині мій онук росте, я не дозволю вам Ярославу зіпсувати дитинство. Розповідай уже! Ілля ще якийсь час відмахувався, а потім почав розповідати: -Ну, вчора я пішов із друзями пити. Втомився на роботі, Олену попередити забув. Таке з кожним може статися. Вона мені набридла, дзвонила увесь вечір. Я принципово трубку не брав. Я ж для неї не дитина, а голова сім’ї, зрештою. Я не зобов’язаний перед нею звітувати. Коли приїхав додому, вона вже була на нер вах, істерила, на мене кричала.
А все через те, що я сина з дитсадка забув забрати. Ну і що? Кінець світу настав? Я ж не спеціально, просто забув. Таке теж з кожним може статися. Коротше кажучи, ми знатно nосварилися. Олена каже, що на роз лучення подасть. А мені все одно! Набридло мені, що вона вічно від мене щось вимагає. Нехай робить що хоче. Василиса Семенівна похитала головою. -Син, не можна так безвідповідально ставитися до сім’ї. Сім’я має на увазі відповідальність. Дружина за тебе переживала просто, що ти так раптово зник. А сина тобі зовсім не шко да? Він же маленький, чекав на тебе в садку один. Я і сама до Олени іноді надмірно строга, але вона мати твоєї дитини. Не можна так просто руйнувати сім’ю! Василиса Семенівна вмовила сина вибачитися перед дружиною та зберегти шлюб.