Зазвичай після народження дітей у родині наступає самий красивий і насичений період життя. Виховання дітей здавалося справами досить медитативним для мене, ось тільки нашій сім’ї пощастило менше, ніж іншим. У нас було дві дівчинки і один син, і коли старшому виповнилося 9 років, мій чоловік захворів, і з-за nоганого стану здо ров’я його звільнили з роботи. Моя освіта мені не дозволяла знайти нормальну роботу, але я відчайдушно намагалася знайти хоча б підробіток.
Дізнавшись про це, моя подруга запросила мене в Італію, в їх офісі якраз була вільна вакансія бухгалтерші, ось тільки живемо-то ми не в Італії, і мені довелося б кинути дітей, але для їх благополуччя я була готова на будь що. 10 років я пропрацювала там і більше половини своїх грошей я надсилала старшій дочці, адже чоловік не зміг перемогти хворобу… За цей час старша дочка стала другою матір’ю брата і сестри, які були набагато молодше і недосвідченіше. І от, коли моя дочка знайшла роботу, та ще й в офісі однієї приватної компанії, я вирішила взяти відпустку і провідати дітей. На мій подив, вони дуже сильно змінилися.
Точніше, змінилося їх ставлення до мене, адже за весь цей час, у дітей чомусь з’явилася думка, що я їх покинула з батьком, а сама відпочивала. Діти не хотіли зі мною спілкуватися — були ображені, і я вже була готова їхати назад в Італію зайнятися роботою, щоб хоч грошима їм доnомогти, однак вже перед реєстрацією мене зупинила старша дочка, сказавши: – Ти нам потрібна, тут. Всього чотири слова, але через них у мене сльози пішли рікою. Тоді я зателефонувала начальнику, сказала, що звільняюся і вирішила весь залишок життя провести поруч з дітьми, щоб вони навіть не думали, що я могла їх покинути.