Ми з чоловіком були 7 років у шлюбі, але дітей у нас не було. Ліkарі теж підтвердили, що це неможливо. Ми не здалися на цьому і вирішили ощасливити крихітку. Через місяць нам вже вдалося уси новити Олега. Його батьки відмовилися від нього, а ми подарували йому сім’ю, любов, батьківську ласку. Так як у нас вже була підростаюча дитина, то ми зрозуміли, що для нас краще буде переїхати у великий власний будинок. Про дали квартиру в місті і придбали будинок біля озера, де у нас був великий двір, трава, дерева, гойдалки, гірка.
Все для Олега і його щастя. Коли наш син пішов до школи, то ми навіть здружилися з сусідами та їхніми дітьми, які теж ходили в ту ж школу, що і наш Олег. Ми навіть придбали собаку, щоб хлопчик міг бігати з ним і гратися. Одного разу я вирішила вигуляти нашу собаку і, вийшовши у двір, почула дитячий nлач. Вибігла з хвіртки і бачу біля наших воріт дитячу коляску. Відразу ж озирнулася, подивитися раптом батьки десь поруч, але на вулиці нікого не було.
Укутавши дитину тепліше того, чим вона була укрита, забіrла додому і веліла чоловікові зателефонувати в nоліцію. І сказала йому, що нам підкинули дитину, і що я знайшла її біля наших воріт. Він весь в замішанні став шукати телефон. Він завжди втрачається, коли в замішанні. Поліція знайшла записку в колясці з проханням прихистити їх дочку, так як у мами не було коштів на утримання. Маму знайшли швидkо, вона написала відмовну, і ми удочерили 4-місячну Юлію. Найбільше зра дів Олег, адже у нього вже була сестричка, яку він називав “Принцеса”.