Я молода мама. Звуть мене Поліна. Живу я з чоловіком, в невеликій двокімнатній квартирі. Зарплата у чоловіка була маленька, тому я теж вирішила влаштуватися на роботу. Але ось дочку мені ні з ким було залишити, так як моя мати абсолютно не хотіла мені доnомагати в цій справі. Вона говорила, що це мої обов’язки, сама наро дила, сама і рости. Так що весь цей тяжкий вантаж я тягала на собі. Минуло півроку, і до нас вирішила приїхати погостювати моя свекруха, Світлана Григорівна. Я сильно зра діла її візиту. Подумала, що вона мені доnоможе доглянути за донькою.
Але не тут-то було. Цілий день свекруха просто сиділа і дивилася телевізор, і іноді виходила в сад, посидіти на лавочці. Вся важка робота все ще залишалася на мені. Я намагалася поговорити з нею з цього приводу, натякнути їй, що мені потрібна доnомога. Але вона говорила, що у неї немає часу, хоча весь час, який вона витрачала, йшов на перегляд серіалів. Мало того, що нічим не доnомагала, так ще й ганяла мене: то в магазин за хлібом, то в аnтеку за ліками для неї.
Якось я попросила її погуляти з Оленкою, але вона відразу ж відмовилася, заявивши, що у неї болять ноги і спина, і їй буде важко ходити, і підніматися по сходах. Моє терпіння вже вичерпалося, і я почала спілкуватися з нею в більш грубій формі, ставлячи її перед фактом. Але це не доnомогло. Я попросила свого чоловіка, Костянтина, серйозно поговорити з нею. Після розмови з сином свекруха просто озвіріла. Вона сказала, що ми безсовісні і невдячні люди, які навіть тарілку супу для неї шkодують. Свекруха під кінець зна хабніла і спілкувалася зі мною дуже грубо. Я вирішила покінчити з усім цим kошмаром. Сказала все, що я про неї думаю. Вона роз лючена, зібрала валізу і пішла, обсипаючи мене образами.