Неможливо передбачити, що може бути в житті і в який бік воно занесе тебе. Я у шлюбі 30 років, і у нас, здавалося б, все добре, але все це тільки здавалося, поки мої діти не пішли своїм життєвим шляхом. Після того, як вони покинули будинок, і ми дружиною залишилися вдома самі, я зрозумів, що мене не любили і не цінували один одного. Ми жили під одним дахом, але у нас було зовсім різне життя. Я ходив працювати, вона займалася домогосподарством. Ми не перетиналися, не проводили разом час, кожен у своїй кімнаті хтось читає, хтось дивиться телевізор. Я вирішив дати нам шанс і куnив будинок у селі, подумавши, що все може змінитися.
Коли моя дружина вперше зайшла до хати, вона дивилася на мене, ніби хотіла дати зрозуміти, що їй не властиво жити в такому домі. Звичайно, її не зацікавила атмосфера на дачі. Вона лежала в гамаку та відпочивала. Спроба не вдалася – і ми повернулися до міста. Одного дня я зрозумів, що більше не хочу жити у квартирі та переїхав на дачу. Дружина, звичайно, не захотіла зі мною їхати, бо вона міська – і їй зручніше жити у квартирі. До мене на дачу у вихідні вона теж приїжджати не збиралася. Я іноді відвідував її і привозив все необхідне.
Але мої візити ставали все рідше і рідше, так ми охололи один до одного. Я б ніколи не подумав, що через 30 років я захочу цього, але я хочу роз лучитися. Я хочу роз лучитися, бо я знову полюбив. Я полюбив свою сусідку, яка молодша за мене на 10 років. Вона любить і обожнює мене. Ми обидва не зрозуміли, як так вийшло, і як ми покохали одне одного. Але те, що ми відчуваємо – чудово. Я знаю, що мої діти не засудять мене. Але що скаже суспільство? Я не знаю, як вчинити: залишитися з дружиною, з якою прожив 30 років, чи все ж таки роз лучитися і побудувати нове життя ?