Я в шлюбі вже сім років. У той час ми з чоловіком тільки що закінчили університет і почали свою кар’єру. Ми обидва працювали, але з маленькою зарnлатою. Добре, що ми жили в квартирі, яка нам дісталася від бабусі. Вона була простора, але потребувала ремонту. Мій чоловік нічого не вміє робити. Його виховували мама з бабусею. У нього не було батька, який навчив би його до навичок ремонтних робіт. Та й сам він був не дуже схильний до фізичної праці. Однак у нас було достатньо друзів і знайомих, які доnомогли нам відремонтувати наш будинок. Моя мама, замість того, щоб зрадіти, ніяковіла і засуджувала нас. Їй найбільше не подобалося, що наші друзі доnомагали нам у цій непростій справі. У присутності чоловіка вона говорила, що чоловік повинен вміти все робити сам.
Мене це дратувало, і я постійно злилася. Моя мама вважала чоловіка розпещеним, говорила, що він танцює під дудку своєї матері, що він мамин синок. Але наші відносини були зовсім іншими. Моя свекруха намагалася втручатися в наше життя, але чоловік тут же відштовхував її, не дозволяючи більше давати поради і пхати свій ніс в наші справи. Він сказав їй, що буде піклуватися про сім’ю сам, без підказки своєї мами. З роками дохід чоловіка збільшився. Він вже вирішував побутові проблеми за доnомогою майстрів-фахівців.
А мама не переставала критикувати його. Минулого тижня, коли моя мама була у нас в гостях, мій чоловік сказав, що найняв домробітницю, щоб мені не доводилося витрачати стільки часу на прибирання. Про домробітницю я ніколи не думала, але сказала, що це неnогана ідея. Треба було бачити обличчя моєї матері. Вона закотила очі. Здавалося, вона подумала, що я повинна якось розсердитися, але причин для гніву не було. Вона випила чай, попрощалася і пішла додому. Після цього вона не приходила до нас: можливо, ана лізує почуте. Напевно, тепер злиться на мене і буде дорікати мені тим, що справжня господиня повинна все робити сама.