Маша і Льоша посварилися. Чоловік тільки на дивані лежати вміє. Ні на одній роботі довго не затримується, постійно шукає відмовки, щоб піти з роботи, і знаходить, гад… Маша вже кілька років хоче махнути на море. Подруги вже по кілька разів там бували, А Маша жила мріями. – У чому сенс витрачати зарплату за рік на тижневий відпочинок біля моря. Та який там відпочинок. Під сонцем можеш і на дачі полежати, там і озеро у нас неподалік є, які проблеми, — говорив чоловік щорку. – А може тобі більше заробляти потрібно, а не відмівки Шукати? – Чи тобі про це говорити? Ти і так кожен день вдома сидиш, нічим не займаєшся. – Ну так, з 3 дітьми “сиджу, нічим не займаюся”. А їсти тобі, напевно, сусідка готує, так?
Або будинок в чистоті тримає? – Ну я ж не змушував тобі народжувати… – Що? Хто ж тоді весь день мені мозок виносив своїм “хочу сіна”? – обурювалася Маша. – Ну сіна-то ти не наро діла… до того ж, ти жінка, наро дити – твоя головна функція. Я не винен тобі дякувати за це. Він, моя мати 4 наро дила і медалі за це не чекає. – Ах, так? Ну і котися до своєї матері. – Ти виганяєш мене? – чоловік округлив очі. – А що, не бачиш? Тоді Льоша створив максимальний галас в будинку. Скрип дверима шафи з одягом, тупав так голосно, що сусіди чули. Зібрав він свою валізку, поставивши біля дверей. – Навіть не дзвони мені, коли зламається що-небудь. – Да ладно, — відповіла Маша, — чого вже там, дядю Пашу попрошу допомогти, він же у нас майстер на всі руки.
Заодно і люстру повісить, яка вже два місяці чекає своєї зоряної години. До речі, винеси з собою сміття, будь людиною, а? – Ах, ти мене зганьбити перед усіма сусідами вирішила. Льоша кинувши валізку в сторону, спритним рухом взявши пакет сміття і вийшов з дому. Повернувся через 20 хвилин з інструментами, які забравши у дядька Паші-перфоратором, набором викруток і купою всяких дрібниць. – Ти подивися у мене. Зганьбити мене вирішила. Я не піду, поки не дороблю всю роботу по дому. Безсоромна! І не соромно ж про мене таке говорити. Загалом, Льоша переробив всі справи.
Весь час з ним поруч стояли його дочки, запитували, для чого призначень тієї чи інший предмет. Маша хіхікала, спостерігаючи за виразами чудового обличчя чоловіка. Доробивши всю роботу, той повернувся в передпокій, вставши перед своєю валізою і дивуватися на неї, очей не відриває, як ніби силою думки намагається розірвати її на шматки. Тут середня до неї підбігає: – Пап, а ми ж велосипед не покладали. – Точно, — каже Льоша, — велосипед! Як я міг забути. Ви не уявляєте, який щасливий вираз був на його обличчі, коли він згадав про велосипед. Наступні 2 години він провів у дворі з дівчатками. Спочатку на велосипеді каталася старша, а Льоша з іншими бігав за велосипедом, потім він навчив середню і молодшу, тримаючи за сидіння велосипеда. Всі тітки дивилися на них і заздрили:
– Бач, який чоловік дістався Маші. Як з дітьми займається… не чоловік, а мрія. Льоша все це чув краєм вуха. Він повернувся додому виснажений, втомлений, але зате який щасливий! Він вже й сам не пам’ятав, скільки кіл він побігав. Зайшовши додому, він подивився на свою валізку. – Маш, я це … не можу сьогодні з’їхати. Тут у мене ще стільки справ-шпалери у вітальні потрібно поміняти, а то вони вже зовсім старі, можна меблі на кухні оновити, все скрипить і тріщить… я затримаюся ще ненадовго. Маша засміялася і запросила всіх на вечерю: – Їсти подано, пані та пане, підійдіть до столу. – І я теж? – запитавши Льоша. – Звичайно, — сміючись, відповіла Маша. Після цього випадку з вигоном, Льоша змінився до невпізнання. Маша була спокійна-чоловік шукав роботу. Вони і машину нову куплять, і на море з’їздять, коли молодша трохи підросте.