Мені тридцять років, я заміжня і в мене є дитина. Моєю складністю є підтримка двох сімей: своїх батьків та сім’ї чоловіка. Ще у шкільні роки я почала заробляти, допомагаючи батькам. В інститут я вступила самостійно, але втратила стипендію та безкоштовне навчання через прогули занять з подругою. У 18 років я почала торгувати одягом на базарі, працюючи в будь-яку погоду і майже все, що заробляла, віддавала батькам. За два роки перейшла на офісну роботу, розуміючи, що без освіти мої можливості обмежені. Знову розпочавши навчання в університеті на платному відділенні, я одночасно працювала та підтримувала батьків, заощаджуючи на всьому, від одягу до транспорту. Зустрівши чудового парубка, я зіткнулася з його упередженням проти небагатих, що посилило мої комплекси через бідність свого будинку. Пізніше я зустріла старшого чоловіка, Андрія, який приймав мене такою, яка я є, і ми почали зустрічатися. Після закінчення університету я втратила роботу, але врешті-решт влаштувалася за фахом, продовжуючи забезпечувати свою сім’ю і навіть сім’ю чоловіка. Андрій зробив мені пропозицію, і я все ж таки вийшла за нього заміж, і у нас народилася дитина. Коли дитині виповнився рік, я повернулася на роботу, продовжуючи дбати про батьків. Протягом десяти років я несу відповідальність за утримання обох сімей, тоді як чоловік зараз сидить без роботи. Ніхто не цінує моїх зусиль, і це морально виснажує. Батьки та брати з сестрами не хочуть працювати, не розуміючи, що в мене теж є своя сім’я та дитина. Я не можу нескінченно їх утримувати, але й відмовити у допомозі батькам мені важко.