Віка боялася сказати Остапу про свою вагітність, побоюючись, що той може наполягти на перериванні – але було вже надто пізно. Остап, який ніколи не любив Віку, залишався з нею лише через її кулінарні здібності та затишок, а не через прихильність. Його роздратування зростало разом з її прихильністю, але він не міг змусити себе піти через незрозумілу силу, що утримує його з нею.
Коли Віка народила, Остап привіз до пологового будинку фрукти, але при виписці був відсутній. Його байдужість поширювалася і на новонародженого сина, який його швидше дратував, ніж розчулював.
Якось Віка терміново зателефонувала до Остапа, бо їхній син Вадик захворів, і його треба було терміново везти до лікарні. Остап взагалі не турбуючись запропонував їй викликати швидку допомогу і відключив телефон.
За кілька годин Віка повідомила йому, що їй вдалося вчасно доставити сина до лікарні, незважаючи на затримку зі швидкою, і заявила, що відтепер не хоче мати з Остапом нічого спільного. Чоловік одразу відчув полегшення, звільнившись від відповідальності.
Через 5 років Остап зустрів батька Віки, який повідомив йому про смерть своєї дочки минулого року. Опинившись перед загрозою того, що син назавжди залишиться сиротою, Остап узяв дитину до себе.
Дивно, але турбота про сина змінила його. Він різко відмовився від егоцентричного способу життя і зосередився на дитині, знайшовши радість батьківства і шкодуючи про свою байдужість у минулому.
З того дня він присвятив себе вихованню та турботі про сина, сподіваючись колись на прощення за свою минулу недбалість.