Я прийшла на ювілей дочки з подарунком, але була приголомшена її реакцією. Коли вона відкрила конверт зі 100 євро, на її обличчі з’явилося розчарування та ворожість. Вона заявила, що від матері могла б одержати більше. Це змусило мене замислитись, де я помилилася в її вихованні.
Двадцять років я працювала за кордоном, щоб врятувати чоловіка, який тяжко захворів. Подруга допомогла мені влаштуватися в Італії, і я залишалася там, заробляючи гроші для сім’ї.
На зароблені кошти ми збудували будинок, вивчили дочку і видали її заміж. Життя здавалося налагодженим.
Коли чоловік переїхав до своєї хворої матері, наша дочка залишилася в нашому домі, і згодом він став більше її домом, ніж нашим.
Ми з чоловіком облаштували будинок його матері, і я повернулася на пенсію. Тут усе чуже – село та люди, але ми звикли.
Я не приїхала з порожніми руками: подарувала дочці дорогу машину, онукам – по 500 євро і мала ще накопичення. Живемо на скромні кошти, господарюємо, допомагаємо дочці, коли можемо. Але на її ювілеї стався скандал.
Дочка влаштувала свято, незважаючи на заборони, та запросила гостей. Коли я вручила їй конверт зі 100 євро, вона обурилася, заявивши, що могла б отримати більше. Це сталося при всіх гостях, що викликало у нас з чоловіком почуття сорому та бажання провалитися крізь землю.
Після цього випадку я не можу знайти спокою, запитуючи, де я помилилася. Усе життя ми робили все для неї, давали краще, що могли. Можливо, я дійсно мала дати більше, але тепер я не знаю, як виправити ситуацію і зрозуміти, що насправді потрібно моїй дочці.