Я пережив розчаровуючу подію, яка змусила мене засумніватися у своїх дружніх стосунках. У 30 років я все ще був неодруженим. У мене було троє близьких друзів зі школи: музикант, інженер-залізничник та будівельний майстер. Мені першому з нас виповнилося 30 років, і оскільки через різні причини ми роками не відзначали дні народження разом, мені захотілося влаштувати спеціальну зустріч на честь цієї знаменної події.
Ще в грудні я запропонував влаштувати спільне святкування, але друзі наполягли на тому, щоб організувати для мене сюрприз, що, природно, викликало в мене захоплення. Напередодні мого дня народження з’являлися натяки на підготовку: наприклад, на мою честь писалася пісня, що посилювало моє передчуття. Того самого дня, одягнений в костюм і краватку, я чекав сюрпризу на роботі, але його так і не було.
Ні повідомлень, ні дзвінків, ні поздоровлень. Того вечора я провів час з мамою, вдавши, що ми відклали свято через хвороби та поїздки друзів. Через тиждень мої друзі мимохіть згадали про технічні проблеми з піснею, а потім знову замовкли. Така зневага до знаменного дня народження змусила мене задуматися про глибину нашої дружби, враховуючи, що зараз дуже легко хоча б просто надіслати коротеньке повідомлення. Уся ця ситуація змусила мене засумніватися в суті нашої дружби і замислитися: а чи не є вона поверховою?