Я завжди пишалася здобутками свого сина. З самого дитинства Микола був найкращим у всьому. Вчителі його хвалили, відправляли на всі олімпіади. Він закінчив школу з медаллю і самостійно вступив до університету. Вже на третьому курсі він поїхав за програмою обміну студентами у США. Повернувшись, Микола збудував успішну кар’єру. Заснував бізнес, одружився та купив відмінний будинок. Оформивши нерухомість на мене, він сказав, що так буде краще. Я завжди довіряла синові, тож погодилася. Його дружина Наталя здавалася мені справжнім скарбом — такою турботливою і доброю. Я була щаслива, що в мене така чудова невістка. Наталка народила двійнят, і я завжди намагалася їй допомагати. Син багато працював, його рідко можна було застати вдома.
За кілька років невістка знову завагітніла, і я бачила, як їй важко. Але вона старалася, незважаючи на труднощі. Це навіть викликало здивування. – Як у тебе все виходить? Готуєш, прибираєш, піклуєшся про малюків, та ще й вагітна. – Хочу, щоб Микола пишався мною. Адже він такий успішний. Наталка народила ще й доньку. Тоді я захворіла і не могла більше допомагати, та й карантин почався. Ми сиділи вдома кілька місяців, а невістка на очах худла і слабшала. Тоді вони вирішили найняти няньку. Їм потрібна була така, яка б знала англійську, адже вони хотіли, щоб діти змалку вивчали дві мови. Так у їхньому будинку з’явилася Олена. Їй було лише 22 роки, вона тільки закінчила університет, але вже мала досвід роботи з дітьми. Наталці вона сподобалася, і ніхто не міг припустити, яка це виявиться «змія». Олена пропрацювала у них близько року, практично жила з сім’єю.
Усі їй довіряли. Але одного разу Наталя зателефонувала мені у сльозах. – Я застала Миколу у нашій спальні з Оленою. Він навіть не намагався виправдовуватись. – Мила, заспокойся. Я вже їду до тебе! Моя бідолашна невістка так гірко плакала. Я одразу ж поїхала до неї. Ніколи не думала, що мій син здатний на таке. Наталя була в такому стресі, що довелося викликати швидку. Їй зробили укол заспокійливого, щоб вона могла відпочити. Я серйозно поговорила з Миколою. – Мамо, ну зрозумій, таке буває. Це життя, всяке трапляється. – У тебе що, голови на плечах нема? Тобі було важко стриматися? У тебе троє дітей та чудова дружина. – Ну, не така вже вона й чудова. Та й я не збираюся йти. Просто Наташа має зрозуміти, що у чоловіків інша природа. – Що ти несеш? Коли ти став таким?
Микола справді не збирався розлучатися. Але попередив Наталю, що і з Оленою він не хоче рвати стосунків. Запропонував дружині змиритись. Вона розповіла мені про це. – Мені так шкода дітей! Може, заради них варто потерпіти? – Ти що, з глузду з’їхала? Хочеш, щоб твої діти бачили, як їхня мати не поважає себе? У жодному разі. Ти що, у гаремі живеш? Жени його геть. Наталка послухала мене. Але тоді син заявив, що вона з дітьми має залишити будинок. Це я вже терпіти не могла. Я прийшла до нього на серйозну розмову. – Так, любий мій. Будинок оформлений на мене, правда? – Так, але ж ти розумієш, що це лише формальність. – Я вирішила подарувати його Наташі. – Ти з глузду з’їхала в старості? – Ні, це у тебе проблеми з головою. Шукай з Оленою собі нове житло. Син був у люті. Але я вчинила так, як вважала за потрібне. Тепер я намагаюся підтримувати Наталку у всьому. Вона досі не оговталася, їй дуже важко. Але я переконала її подати на аліменти, адже виростити трьох дітей – не жарт. Як ви вважаєте, чи правильно я вчинила?