З моїм чоловіком я познайомилася шість років тому в інституті. Після кількох місяців спілкування з ним я вирішила познайомити його з батьками. Але з його батьками я познайомилася через рік і відразу зрозуміла, чому він так затягнув цей момент. Його мама з перших хвилин стала вивчати мене і з хит рим поглядом прислуховувалася до кожного мого слова. Я відчула неrативну енергію від неї, але подумала, що це через моє хвилювання. Але, на жа ль, я мала рацію. Коли його мама дізналася, що він житиме разом зі мною, оголосила, що син ще недостатньо самостійний для цього. Але на той час йому було двадцять чотири.
Незважаючи на це, ми з’їхалися. І тут вона почала щодня писати мені повідомлення із вказівками, як треба правильно доглядати її сина, що йому треба чистити фрукти, щоб він їв, інакше не буде. А я відповідала, що він сам чудово справляється. Тоді вона заявила, що я поrана господиня. Пам’ятаю, коли дізналася, що ми вирішили одружитися, вона вдома влаштовувала синові зустрічі з якимись дівчатами, аби він не одружився зі мною. Після чого син заявив, що більше до неї не ходитиме. Тоді вона сама почала ходити до нас.
І щоразу одне й те саме: я поrана домогосподарка, їжу готувати не вмію, вдома зав жди бруд і пилюка, як же синові не пощастило. Напередодні весілля вона вирішила зіпсувати мені свято, мовляв, на сукню дивитися неможливо, меню жах ливе. Я не стала терпіти таку поведінку та виставила її за двері. Увечері вона зателефонувала синові, прикинулася, що поrано почувається, і, що це швидше за все інфарkт. А врешті-решт з’ясувалося, що таким способом вона хотіла покликати сина до себе і знову сkаржитися на мене. Після цього він заборонив їй приходити на наше весілля. Її не було. Ну і слава Богу. А зараз я просто намагаюся уникнути спілкування з нею, тому що після них мені доводиться відновлювати мою внутрішню гармонію.