У 20 років я вийшла заміж за найкращого хлопця з нашого села і була впевнена, що ми будемо щасливі завжди. Однак Олег був людиною, яка допомагала всім навколо, окрім своєї родини. Зрештою, він пішов від мене до молодої вдови, покинувши мене і нашого 12-річного сина.
Насилу зводячи кінці з кінцями, я звернулася за допомогою до сестри – але вона нам відмовила. Коли син закінчив школу, я поїхала за кордон. Там я зустріла Луїджі – італійця на 15 років старше за мене. Він був розлучений і через місяць після знайомства зробив мені пропозицію. Я погодилася, і ми побралися. Луїджі був чудовою людиною, показував мені світ і щедро обдаровував.
На жаль, він помер кілька місяців тому, залишивши мене багатою вдовою після 15 чудових років спільного життя. На отримані гроші вже купила квартиру для свого сина та продовжую його утримувати. Нещодавно до мене звернулася сестра, очікуючи, що я допоможу її дочці купити будинок. Я відмовила їй у грубій формі, нагадавши, що ніхто, у тому числі і вона, не допоміг мені у найважчу хвилину. Тепер, коли мені пощастило в житті, я більше не почуваюся зобов’язаною допомагати тим, хто колись не допоміг мені.