Я мама «у третій степені», у мене три сина. Мої сини абсолютно різні люди, хоча я виховала їх однаково. Це говорить про те, що важливі і характер, і вплив суспільства, і вік, а не лише виховання. Першого сина я народила у 24 роки і присвятила йому весь свій час. Він виріс активним та допитливим. За десять років з’явився другий син.
Цього разу ми з чоловіком поєднували батьківські обов’язки із власним життям, займалися лижним спортом та працювали вдома. Середній син менш прив’язаний до нас, ніж старший. Мій третій син зовсім інший – спокійний і задоволений життям від народження. Якби всі мої діти були такими, я мала б вісім дітей! Моя подруга, у якої діти одного віку з моїми, критикувала моє виховання, говорячи, що я розпестила своїх синів.
Вона стверджувала, що її спокійні діти – результат виключно її чудових методів виховання. Її думка змінилася, коли в неї з’явилася “ураганна” дочка, така ж енергійна, як і мої хлопчики. Так от, нещодавно подруга аж зателефонувала , вибачилася і визнала, що виховання – це ще не все, сказавши, що розширила своє уявлення про складнощі материнства. А яка ваша думка: чи залежить поведінка та характер дитини насамперед від виховання чи все-таки суспільство відіграє важливу роль?