Переїзд у село і заміжжя у молодості означали для мене початок важкого життєвого шляху. Всі ці роки я відчувала, що кожен день у селі — це боротьба, причому не лише з життєвими обставинами, а й із власними почуттями та очікуваннями суспільства. “Чому ти завжди сумуєш?” — запитала мене одного разу подруга, коли ми сиділи на лавці біля дороги, дивлячись на гарний захід сонця.
“Я завжди відчувала, що моє життя могло б скластися інакше, якби я зробила інший вибір,” – зізналася я, вперше виголосивши свої сумніви. Тепер, у 65 років, я запитую себе: чи не надто пізно для мене почати все спочатку? З одного боку, я розумію, що мені треба втекти від усього, що мене турбує. З іншого боку, я боюся засудження та труднощів, які можуть виникнути під час реалізації цього плану. “А хіба вік має значення, коли йдеться про щастя?” — спитала подруга, вдивляючись у мої очі.
Її слова змусили мене замислитись. Невже я маю продовжувати жити так, як прожила останні 40 років, тільки через страх змін? Чи варто ризикнути і спробувати розпочати нове життя, незважаючи на вік та можливі труднощі? У глибині душі я знала відповідь. Життя — це не кількість років, а їхня якість. І якщо є шанс на покращення, можливо, варто його використати. Мені залишається лише знайти в собі сили ухвалити це рішення і зробити крок назустріч новим можливостям.