Я завжди запитувала себе: як жінки справляються з більш ніж двома дітьми? У мене двоє, і іноді я відчуваю, що це межа моїх сил. Мій чоловік, Андрій, мріє про третю дитину, але я твердо переконана, що це неможливо. “Андрію, ти уявляєш, як це – мати трьох дітей? Я і з двома ледве справляюся,” – говорила я йому якось увечері. “Але любов і сім’я не вимірюються кількістю вільного часу, мила. Ми впораємося, я обіцяю допомагати більше”, – впевнено відповів він. Мені було складно уявити ще одну дитину в нашому вже насиченому побуті.
Мої дні були сповнені нескінченних клопотів, і я не могла зрозуміти, як можна примудрятися доглядати більшу родину? Якось, зустрівшись з подругою, у якої троє дітей, я не втрималася і запитала: “Як ти це робиш? Як справляєшся з трьома?” Вона посміхнулася і відповіла: “Знаєш, тут мова не про кількість часу чи сил. Мова про кохання та підтримку. Ми разом радіємо дрібницям, разом переживаємо труднощі. Діти вчать нас бути сильнішими.” Її слова змусили мене замислитись.
Повернувшись додому, я подивилася на своїх дітей та чоловіка. Я побачила, як вони грають у вітальні, сміються та радіють життю. Раптом я відчула, що, можливо, мені не вистачає віри у себе. “Може, ти правий, Андрію,” – сказала я йому тієї ночі. “Може, ми справді впораємося. Зрештою, любов множиться, а не ділиться.” З того моменту я почала по-іншому дивитися на наше сімейне життя. Я зрозуміла, що з кожною дитиною моя здатність любити і піклуватися тільки зростає. І хоча я, як і раніше, боюся складнощів, проте я відкрита можливості розширення нашої родини.