Я ніяк не можу забути одну історію, яка й досі переслідує мене. Я знаю, що чоловіків часто вважають міцними, але я не можу не висловити свої почуття щодо одного випадку. Історія мого сімейного життя почалася з моєї дружини Галини, з якою я познайомився у потязі, повертаючись з відпустки. Мене одразу ж потягло до неї, і всю дорогу ми провели у розмові. Наша дружба переросла в романтику, і невдовзі я виявив, що не можу винести думки про розлуку з нею. Я зробив пропозицію, і Галина прийняла його.
Подружнє життя було щасливим, і незабаром ми чекали на нашу першу дитину. Більш того, ми насолоджувалися кожною миттю вагітності, щотижня робили фотографії, щоб створити колаж для наших майбутніх дітей та онуків. Ми з нетерпінням чекали на появу нашої дитини. За кілька тижнів до терміну Галина почала відчувати родові болі. У розпал хаосу я зробив останню фотографію для нашого колажу, перш ніж ми помчали до лікарні. Наш син народився здоровим, але Галині різко стало погано через післяпологових ускладнень. Мені сказали, що її життя висить на волосині, і я маю бути готовий до гіршого. Мій світ руйнувався, і я знаходив втіху у фотографіях, які ми робили протягом 9 місяців. Через кілька хвилин я побачив через скло метушню в пологовому залі.
Лікарі припинили свою бурхливу діяльність, і настала важка тиша. Слова лікаря: “Ваша дружина не вижила”, – викликали хвилю агонії, що обрушилася на мене за одну мить. Тримаючи на руках нашого новонародженого сина, я увійшов до пологового залу, щоб зі сльозами на очах попрощатися з Галиною. Притискаючи до себе нашого сина, я нестримно плакав. Раптом наш син заплакав, і, на мою недовіру, Галина раптом почала судомно дихати. На мої крики збігся весь медичний персонал. Після болісного очікування мені сказали, що з Галиною все гаразд. Я зберіг останню фотографію, зроблену під час переймів, з ореолом навколо її голови, як маяк надії. Ми знову міцна і повноцінна сім’я, і незабаром плануємо народження нашої прекрасної дочки.