Мій син Тимофій (Тіма), приїхав до мене до села на канікули з міста, де навчався у технікумі. І приїхав не один. Коли я їх побачила, мені здалося, що я ще сплю. Навіть ущипнула себе. Але новонароджений у руках мого сина не зник. – Мамо, знайомся, це моя дочка Віка! – радісно сказав він. – Тімо, розкажи нормально, що сталося? Звідки взялася мала? – Розкажу, мамо, все розповім… …Як виявилося, у технікумі, де навчався мій син, на паралельному потоці навчалася Інна. Дівчина сподобалася моєму синові. Вона не фарбувалася, як інші. Не ходила в модному одязі. Скромна красуня. Вихованка дитбудинку. Невдовзі вони почали зустрічатись.
Після першого курсу син приїхав до мене на канікули. Повернувшись до міста, щоб продовжити навчання, дізнався, що Інна дуже переживала. Думала, що він її покинув. Чи то скучивши один по одному, чи то на радощах від довгоочікуваної зустрічі, але вони не втрималися. І в результаті дівчина завагітніла. Тіма зі своєю коханою чекали вісімнадцятиліття, щоб одружитися. Мені ж син нічого не говорив, бо боявся, що я розсерджуся. Дівчинка народилася наприкінці травня. На жаль, у дівчини була вроджена вада серця, їй не можна було народжувати. Але вона про це не знала. І не пережила пологів. Скільки праць коштувала Тімі, щоб забрати дочку.
Він навіть ночував під вікнами пологового будинку, вимагаючи, щоби дочку віддали йому, а не відправили до притулку. Зрештою, головлікар пішов назустріч моєму синові і зареєстрував дочку на батька… Що мені лишалося робити. Я, звичайно, прийняла внучку. І звичайно ж лаяла сина. Останнє так, для профілактики, щоб життя медом не здавалося. А взагалі кажучи, я була горда своїм сином. Його порядністю. До речі, він не кинув дочку на мене і не втік до міста. Перевівся на заочне відділення, влаштувався працювати на селі. А як він любить і дбає про доньку – це не переказати. Лише часом дивиться на неї і сумно усміхається. Мені здається, що в цей момент у рисах своєї дочки він бачить свою кохану.