У лісі Мілана, змучена і слабка, шукала людину, від якої залежало її виживання. Раптом знайомий голос налякав її. Обернувшись, вона побачила Вову, колишнього однокласника, якого колись вважала ботаніком. Тепер він стояв перед нею – весь сильний і вкритий шрамами, різко контрастуючи з її побитою зовнішністю та кволим трирічним сином Пашею. “Ходімо… дай мені сина, ти, напевно, втомилася…”, – запропонував Вова. У пошуках медичної допомоги для Паші, Мілана пояснила своє важке становище. Її чоловік, соромлячись стану Паші, запропонував відмовитися від дитини. Мілана втекла з сином, куди очі дивляться, аби чоловік їх не знайшов.
Вова, здивований її зізнанням, привів її до будинку і представився лікарем, якого вона якраз і потребувала. Усередині будинку Мілана зрозуміла, що Вова – шановний лікар, що викликало в неї велике збентеження. Вона згадала їхнє минуле: Вова, тихийучень, і вона сама, популярна дівчинка… Якось від нудьги вона жорстоко накинулася на нього зі своїм собакою, внаслідок чого у нього залишився шрам на нозі. Згадалося ще дещо: бабуся Вови, травниця, передбачила, що одного разу Мілана шукатиме його…
Вова вирішив жити в лісі, навчаючись у бабусі цілительського мистецтва. Незважаючи на минулі вчинки Мілани, він не міг відмовити їй у допомозі, керуючись своїм обов’язком лікувати. Вова лікував Пашу, який поступово одужував. Мілана, знайшовши спокій у лісі, знову перетворилася на себе. Вона вирішила поговорити з Вовою, запропонувавши піти від жорстокого чоловіка і почати з ним життя заново. Але Вова, згадавши слова бабусі, вирішив залишитись у лісі і присвятити себе допомозі іншим. Мілана пішла розлучатися з чоловіком, сподіваючись колись повернутися до Вовм, який врятував і її, і її сина.