Лілія завжди відчувала сильну ворожість до свого зятя Петра. Він здавався їй надто простим, мовчазним і надто незалежним. Лілія не могла зрозуміти, чому її дочка Настя, освічена та гарна, обрала Петра – простого фабриканта. Вона твердо вірила, що Настя варта кращого, і намагалася переконати в цьому дочку. Лілія критикувала Петра за все, починаючи з його звичок у їжі та закінчуючи відсутністю спілкування та поваги до неї як до свекрухи. Вона була впевнена, що тихий характер Петра та його небажання спілкуватися з нею означають, що він не любить Настю.
Лілія навіть залучила до кампанії проти Петра своїх родичів, постійно вказуючи на його недоліки. Настя спочатку прислухалася до думки матері та родичів, але незабаром втомилася від їхніх постійних зауважень на адресу чоловіка. Вона стала припиняти розмови про Петра і навіть йшла, коли мати погано відгукувалася про нього. Якось, коли Лілія прийшла в гості до дочки і почала там критикувати Петра, Настя просто виставила її за двері, заявивши, що не потерпить неповажного ставлення до чоловіка.
Така жорстка позиція зрештою змусила Лілію та родичів змінити свою поведінку. Вони стали помічати хороші якості зятя, адже він був умілим та надійним. Він навіть розпочав ремонт у квартирі Лілії, що, як сподівалася Настя, допоможе покращити їхні стосунки. Що ж до родичів, то й вони навчилися тримати язик за зубами, користуючись чуйністю Петра. Зусилля Насті із захисту чоловіка виправдалися, і їй таки вдалося зберегти сімейну гармонію.