Нещодавно я дізналася, що моя дочка чекає на четверту дитину – і ми з чоловіком були засмучені цією новиною. Ми обожнюємо дітей, але вони вимагають багато чого, а моя дочка, схоже, не дбає навіть про прості аспекти виховання великої родини. Вона вважає, що вона та її чоловік зобов’язані годувати та одягати своїх дітей до повноліття – і нічого більше. Розмірковуючи про минуле, я згадувала важкі часи, з якими ми зіткнулися у 90-ті роки. Ми з чоловіком втратили роботу і виживання стало щоденною рутиною. Ми були змушені покладатися на підтримку моїх батьків на селі, а все цінне, що у нас було, ми заклали. Незважаючи на всі ці труднощі, ми завжди ставили на перше місце благополуччя нашої дочки Олени, і йшли на жертви, щоб забезпечити їй гарне життя.
Ми фінансували її поїздки, купували їй модний одяг, електроніку і навіть придбали для неї квартиру, коли вона навчалася в університеті. Коли Олена вийшла заміж, ми зробили великий внесок на її весілля та подарували їй та її чоловікові автомобіль. Ми продовжували забезпечувати онуку та матеріально підтримувати молоду сім’ю, розраховуючи, що Олена згодом повернеться на роботу. Однак донька вважала за краще залишитися домогосподаркою, а її чоловік, маючи скромний дохід, важко забезпечував сім’ю. Коли він втратив роботу, фінансове становище сім’ї погіршилося, і вони тепер значною мірою покладалися на нас. І ось нещодавно Олена оголосила про свою четверту вагітність.
Я не могла приховати свого занепокоєння і сказала, що підвищення демографічних показників – це благородно, але діти потребують не лише елементарного догляду,а також нормальної освіти, позакласних занять, житла. Я була розчарована ставленням своєї дочки до своїх дітей, особливо з огляду на ті зусилля, які ми з чоловіком доклали заради неї. Вона образилася на мої побоювання і вирішила припинити спілкування зі мною. Уся ця ситуація змусила мене зневіритися у власних переконаннях, і я тепер думаю лише про майбутнє своїх онуків з такими батьками.