Одного зимового ранку Олеся стояла босоніж біля вікна, покритого морозом, і тримала в руках телефон. Вона була в напівсні, коли почула у слухавці голос Гната, який вибачається за те, що розбудив її. Дзвінок ознаменував перехід від снів до похмурої реальності, посіявши в її серці сум про втрачені стосунки. Колись ніжний голос Гната звучав тепер відсторонено, коли він висловлював свою тугу і описував красу Праги у святковий сезон. Проте Олеся була зайнята своїми думками. Вони розлучилися рік тому, і все ж сум не покидав її. Їхні стосунки, які тривали 5 років під час навчання в університеті, були наповнені любов’ю та розумінням. Однак у батьків Гната були інші плани.
Як тільки він закінчив університет, вони переїхали до Чехії, залишивши Олесю на батьківщині. Незважаючи на вмовляння Гната, Олеся відмовилася приєднатися до нього, не бажаючи кидати матір і ставати небажаною невісткою. Життя Олесі тривало. Недовго думаючи, вона зблизилася зі своїм колишнім шкільним учителем, щоб насолити Ігнату, але в результаті відмовилася від його пропозиції вийти за нього заміж, не бажаючи завдавати біль доброму чоловікові. Вони залишилися друзями і навіть планували зустрітися за вечерею того дня. Коли Гнат запитав про її плани на вечір, Олеся згадала про побачення в кафе з подругою, і його тон помітно змінився.
Вона згадала літній день багато років тому, коли Гнат врятував її з брудного озера – спогад, який тепер здавався далеким. Сидячи у кафе, вчитель Олесі висловив надію на їхні стосунки, але дівчина заявила, що це неможливо. За тиждень до Нового року Гнат зателефонував знову, розбудив Олесю та запросив на прогулянку. Спочатку скептично налаштована, Олеся зрозуміла, що Гнат справді приїхав. Вискочивши на вулицю, вона побігла засніженими вулицями до парку. Там, під навісом засніжених дерев, на неї чекав Гнат. Їхнє возз’єднання, скріплене щирим поцілунком, символізувало новий початок і щастя, якого вони обоє прагнули стільки років.