Нещодавно в мене відбулася розмова з моєю знайомою Сонею, яка змусила мене відчути себе досить похмуро. Соня, зазвичай дуже позитивна людина, розповіла про свою боротьбу зі втомою та фінансовими труднощами. Їй 38 років, у неї двоє дітей – третьокласник та 6-річна дитина. Хоча вони мали невелику квартиру, завдяки допомозі батьків після весілля – звести кінці з кінцями виявилося непросто. Чоловіка Соні, який раніше добре заробляв, звільнили рік тому. Він швидко знайшов іншу роботу, але там платили значно менше – лише 9 тисяч порівняно з 18, які він колись приносив додому. Незважаючи на різке скорочення зарплати, він працює не покладаючи рук.
Соня теж працює – викладає малювання дошкільнятам у центрі розвитку. Раніше вона витрачала свою зарплату на власні потреби, але тепер ці гроші йдуть на витрати сім’ї. Фінансове становище змусило їх скоротити витрати на багато речей, які раніше їм подобалися: одяг, подорожі та вечері. Соня все більше засмучується через обставини, що склалися, відчуваючи, що це може бути не тимчасовим етапом, а новою, постійною реальністю. Моя знайома навіть зізналася, що подумує про розлучення, вважаючи, що поодинці впоратися буде простіше.
Вона планує знайти більш високооплачувану роботу, стягнути аліменти та продати квартиру, розділивши виручені гроші з чоловіком. Однак свекруха критикує її за такі думки, звинувачуючи у тому, що вона не цінує зусилля свого чоловіка. Соня, однак, вважає, що в такі часи чоловік повинен робити для сім’ї більше, і їй глибоко неприємно, що чоловік задоволений їх нинішнім становищем. Її думки все більше займають фінансові проблеми – і вона всерйоз розглядає своє майбутнє без такого чоловіка. Яка порада може їй допомогти? Чи вона мислить у правильному напрямку?