– Не виправдуйся, Андрюша, ти просто підкаблучник, – сказав Коля. – Прямо підкаблучник?! Просто не хочу із Зіною сваритися. – Ми тобі з Миколою добра бажаємо, а ти все про своє. Потрібно дружину на місце ставити! А ти третій рік тілишся! – сказав Юрко. Андрій йшов додому із твердим наміром поставити дружину на місце. Вдома він сів до столу, Зіна поставила перед ним тарілку з борщем. – Знову борщ! Тобі аби щось сварганити, а щоб чоловікові догодити – так ні! – Сам вари, якщо моє куховарство тобі не до вподоби! Андрій узяв з шафи локшину швидкого приготуваня, переклав у тарілку та приготував собі вечерю. – І тарілка брудна.
Миєш неакуратно! – продовжував наїжджати Андрій. – Значить, мій сам! – А навіщо тоді ти мені? Мені тут робити нема чого! – підскочив Андрій. Тепер, за задумом Андрія, Зіна мала зупинити його. Та та навіть не глянула в його бік. – Якщо мене ігнорують, то я йду! – Вигукнув Андрій і пішов збирати речі. Він таки сподівався, що дружина спробує зупинити його. Але навіть коли він кинув “Щасливо залишатися!”, дружина не зупинила його. – Юра, можна я у вас пару днів поживу. З дружиною посварився, – сказав він другові. – Катю, Зіна Андрюшу вигнала, можна він у нас поживе? – голосно спитав друг у своєї дружини. “Ось тобі раз. Дозволу у дружини запитує.
А сам мені всі вуха продзижчав, мовляв, він господар у домі”, подумав Андрій. Наступного дня він прийшов до Миколи. – Жодних гостей! – відрізала Нінка, дружина Колі. – Куди йому до нашої однокімнатної?! “Бовтуни! Тільки язиком молоти вміють! А ще мене підкаблучником виставляли!” – Зіна, ти вдома? – На кухні я. Мий руки і сідай за стіл. – Тобі скільки котлет покласти? – Запитала дружина, коли чоловік сів за стіл. – Ти мене навіть не шукала, – ображено сказав Андрій. – А чого тебе шукати, мені Катя і Ніна все про твої пригоди розповіли. – Пробач мені, гаразд…