Сім років тому не стало чоловіка Марини Петрівни. Тоді вона продала свою квартиру і всі гроші віддала синові. Той збудував у передмісті столиці будинок. Потім Артур одружився, привів у хату Ніну. П’ять років вони мешкали разом. Свекруха покохала невістку. Ніна відповідала тим же, Марина Петрівна замінила дівчині матір, що рано пішла. Обійме, зрозуміє, втішить… Рік тому Артур заявив, що розлучається. Мовляв, зустрів кохання свого життя. А Ніна не змогла народити йому дитину. Ніна ще не з’їхала з дому, а чоловік уже привів до хати свою пасію. Довгоногу, губату блондинку. – Ти мене на цю “барбі” проміняв? – засміялася Ніна. – Це ви з мамою дві старенькі! А Тома життєрадісна!
– Маму навіщо ображати! – насупилась Ніна. – Коханий, а чому вона сама їде? А маму чому не забере з собою? – Встряла в розмову “барбі”. – Це моя мама, люба, – сказав Артур. – Хоча ти маєш рацію. А чи не зажилася ти в мене, мамо? – Куди ж я піду? Я ж заради тебе квартиру продала! – Марина Петрівна мало не розплакалася. – Мамо, зі мною в село поїдете? – Запитала Ніна у свекрухи. – Краще в село, ніж з цими залишатися, – сумно відповіла свекруха. Пройшов місяць. Ніна працювала, Марина Петрівна отримувала пенсію. Жили дружно. Ніні зателефонували: – Внаслідок ДТП вашого чоловіка не стало, – дзвонили з поліції. – Приїжджайте.
Ніна та Марина Петрівна проводили Артура в останню путь і вирішили навідатися до будинку покійного. Їх зустріла “барбі”. – Це мій дім! – Заявила вона. – Покажи документи! – Запитала Ніна. – Які документи? – здивувалася Тома. – Ясно. Значить, жодних прав ти на будинок не маєш! А я ось маю. Бо досі не розлучена з Артуром. Василій Семенович, – звернулася вона до дільничного, якого завбачливо захопили з собою, – ось мої документи. Перевірте, будь ласка, і визначте, хто має залишити будинок. Тома, зібравши речі, пішла з дому. Минуло три роки. Тепер вони живуть утрьох. Марина Петрівна, Ніна та її прийомна дочка Катенька.