Я народилася, коли моїй мамі було 42. Як би там не було, у перші роки життя я не відчувала різниці між нею та молодшими матерями. Коли я постаршала, це сприйняття залишилося незмінним, мабуть, тому, що вона була моєю мамою і я бачила її очима дитини. Мама була для мене прикладом наслідування: здавалося, вона завжди все робила правильно. Батько, навпаки, не брав участі у моєму вихованні.
Мама завжди була поряд зі мною; я безмірно пишалася нею і завжди зверталася до неї за порадою. Існує поширена думка, що народження дітей у пізньому віці може бути складним завданням, оскільки чоловіки часто роблять менший внесок у виховання дітей, залишаючи жінкам усі обов’язки по дому. Однак я вважаю, що ця проблема стосується не лише літніх батьків. У багатьох молодих сім’ях батьки також можуть бути байдужими до своїх дітей. Зрештою, рішення завести дітей, незалежно від віку – це особисте рішення кожної людини.
Йдеться про радість батьківства. Я твердо переконана, що наш вибір – лише наш, і ми маємо приймати його. Наші діти – це наше щастя та майбутнє. Якщо хтось вирішить завести дітей у пізнішому віці, я побажаю їм здоров’я та радості від їхнього виховання. Діти, безперечно, принесуть щастя на довгі роки. Саме це послання я хочу донести до всього світу!