Зараз я навіть не знаю вже, до кого звернутися зі своїм у душевним сумом, тому пишу вам, нехай читачі зроблять висновки і не повторять моїх помилок.Почалася ця історія кілька років тому — син надумав одружитися. Моя думка враховано не була — привів додому дівчину, сказав, що це його наречена. Майбутня невістка мені відразу не сподобалася, вела себе зарозуміло, до мене практично не зверталася зовсім. Поводилася так, ніби мене і не було поруч. Син теж швидко змінився на очах — раніше виявляв мені більше поваги, а після одруження у відповідь на мої розмови буркнет щось під ніс, і на тому все.Весілля справили не гірше, ніж у людей, на це пішли всі мої заощадження за багато років. Чоловіка давно у мене немає, тому вирішили, що молоді поки поживуть у мене, потім підшукають квартиру, щоб самостійно жити. Пішли від мене всього через місяць — невістка заявила, що жити зі мною не хоче, хоча я догоджала їм у всьому — готувала, прала, прибирала за всіма.
Прожили рік на орендованій квартирі, почали натякати мені, що пора про поповнення в родині подумати, а ось свого куточка немає відкладених з весілля грошей і трохи накопичених на своє житло не вистачало. Я вже немолода, недуги обсіли, пенсії ледве-ледве на найнеобхідніше вистачає, але намагаюся відкласти хоч трохи, щоб допомогти синові. Онуків я чекала з нетерпінням, дуже вже хотілося поняньчитися на старості років, послухати дитячі голоси в порожньому і похмурому будинку.
Були якось син з невісткою в гостях, почали натякати на продаж дачі — що саме такої суми, яку вийде за неї отримати, не вистачає їм, щоб купити квартиру. Дача у нас велика, чоловік раніше на керівній посаді працював, встиг задовго до того, як його не стало вибудувати великий будинок на мальовничому ділянку біля лісу, поруч з невеликим озерцем. Я там щоліта проводжу весь свій час, городик висаджую, сад хороший біля будинку. Свої овочі, непогана підмога, не доводиться витрачатися на продукти, маю все своє, домашнє, а купую лише найнеобхідніше, та й копійку якусь можу відкласти.Про продаж дачі я навіть думати боялася, адже це єдине, що залишилося, як спогад про коханого чоловіка. Чи не погоджувалася я, але невістка дала єдиний аргумент — народжувати не буде, поки не з’явиться своя квартира. Посварилися навіть, майже місяць не дзвонили мені і не приїжджали.Думала я, думала, поплакала, і зважилася — продам, нехай молодим буде добре. Приїхали в той же день, коли повідомила їм про своє рішення. І невістка добра така була, і син спілкувався зі мною, як колись в старі добрі часи.
Самі продаж організували, покупця за три дні знайшли. Грошей я навіть не побачила, ні копійки не взяла. Згодом діти і просторну квартиру купили, а мене навіть на новосілля не запросили. Дзвінки від них припинилися; коли я дзвоню, відповідають на питання тільки «Так» або «Ні», ось і все наше спілкування. Коли запитала про онуків, невістка навіть засміялася — типу, молода ще, рано їй народжувати поки, кар’єру зробити потрібно і пожити в своє задоволення.Сиджу тепер сама і плачу — ні сім’ї, ні дачі, ні онуків. Ось порадьте — що мені тепер робити? Як повернути прихильність єдиних рідних людей?Я не розумію, чому я могла завинити, коли все робила для них, все віддала, що мала? А ще старість попереду, а у мене за душею ні копійки.