Востаннє Яна спілкувалася зі свекрухою, коли народилася її дочка. Свекруха зателефонувала, щоб привітати її, але з того часу між ними не було жодного зв’язку. Свекруха спілкувалася тільки зі своїм сином, не виявляючи жодного інтересу до онуки. Яна, відчуваючи, що нею нехтують, спробувала заповнити розрив, відправивши подарунки через свого чоловіка Андрія, але це не змінило ситуації. Батьки чоловіка Яни переїхали у більш віддалений район, насолоджуючись спокійним життям далеко від міської суєти. Спочатку Яну ображала відсутність уваги свекрухи до її внучки, але зрештою вона змирилася з цим. Вона зрозуміла, що її донька цікава лише одній бабусі – матері Яни.
Байдужість родичів чоловіка більше не турбувала жінку. Яна пояснювала ситуацію тим, що свекруха мала своє власне життя і не повинна була виявляти прихильність до своєї внучки. Ця відстороненість також означала, що свекруха не втручалася у їхні сімейні справи, що, на думку Яни, було перевагою. Однак ситуація змінилася, коли свекор Яни запросив їх відсвяткувати Новий рік у їхньому селі. Яна з побоюванням поставилася до цього візиту, стурбована відсутністю зручностей у селі. Там не було навіть магазину чи аптеки. Яна турбувалася про те, що її дочка застудиться в будинку, що погано опалюється, і про те, як важко буде доглядати за кішкою під час їх відсутності.
Крім того, Яна сумнівалася, що донька нормально перенесе довгу подорож на машині. Незважаючи на те, що це запрошення було потенційною можливістю покращити стосунки із родичами чоловіка, Яна відмовилася. Вона не бачила сенсу проводити з ними канікули з огляду на їх нечасте спілкування. Однак ця конкретна відмова привела до розладу з чоловіком, який відчув себе зобов’язаним прийняти запрошення своїх батьків. Ніхто не розумів, що позиція Яни випливала з більш глибокого небажання спілкуватися зі своїми родичами, затьмарюючи будь-які зусилля з їхнього боку щодо відновлення відносин.