З ножем у руках Марія увірвалася в хату, спантеличивши своєю бідою матір, яка попивала чай. “Що тепер, мамо?” – кричала вона. Мати, зосереджено дивлячись на ніж, прошепотіла: “І з ким же?”. Очі Марії спалахнули. “З чоловіком. Він там на підлозі лежить”. Мати, помітивши забруднену сукню Марії, порадила їй якнайшвидше її позбутися. “Де я забруднилася?” – спитала Марія, помітивши пляму на рукаві. – “Ти радила мені вийти за нього заміж, і ось дивись”, – голосила Марія, розмахуючи ножем. Матері стало погано від виду червоних бризків на сукні дочки:
“За що ти це зробила? За що ти так із ним”. “За що? Він сам напросився! Або я його, або він нас”, – відповіла Марія. “Ти так легковажно говориш про це своїй матері?” – Звинуватила її мати. “На що ти натякаєш?” – недовірливо запитала Марія. Мати відповіла: “Ти хвалишся тим, що позбавила життя свого чоловіка!” Марія пояснила: “Не чоловіка… а півня!” Мати, заспокоївшись, порадила, як приготувати півня. Розмова повернулася до чоловіка, що лежав у дворі, знепритомнівши, побачивши дружину.
Марія розповіла, як вона намагалася привести його до тями, але він знепритомнів, і вона задумалася про їхнє майбутнє. “Розлучатися з ним?” – насміхалася мати, закликаючи Марію набратися терпіння, посилаючись на те, що її чоловік важко пристосовується до сільського життя. Поки вони розмовляли, увійшов блідий Микола, уникаючи погляду Марії. Запропонувавши на обід курку, він хотів би купити її в магазині, але йому нагадали, що вони їдять лише свої продукти. З небажанням він погодився на смажену курку, кинувши на Марію розкаяний погляд, намагаючись тримати себе в руках і не впасти знову.