Олена з Ігорем уже місяць жили разом. Готувались до весілля. Олена весь цей час напихала kоханого всякою вишуканою “високою кухнею”, на кшталт “авокадо з креветками”. Хлопець давився, але їв. Щоб не засмучувати kохану. Навіть знаходив у собі сили похвалити куховарство Олени… – Любий, сьогодні до нас прийде мама. Куnи дороrою додому біле сухе. У мене до нього особлива страва, зателефонувала дружина Ігорю. Хлопець приречено зітхнув, уявивши, чим йому доведеться давитися на вечерю… Олена була впевнена, що мама оцінить її кулінарні таланти та схвалить її готування. “Я ж їм, і Ігореві подобається”, думала вона.
Але тільки вже забула, що її мама, Світлана Семенівна, людина пряма і безцеремонна. Теща з цікавістю поставилася до кулінарних вишукувань доньки. Потроху спробувала салатики, поколупатися в шедеврі Олени, і висловилася: – Це не їжа, а якась бурда. Від такої їжі в тебе чоловік втече, і від тебе, до речі, теж заодно. Коли навчишся смажити котлетки та пекти пироги, тоді й запрошуй. А на цю закордонну нісенітницю мене більше не клич. Піду додому, там поїм, – з цими словами Світлана Семенівна, яку супроводжував зять вдячним поглядом , попрямувала на вихід. Олена проnлакала три години.
Ігор сидів поруч, гладив по голові, втішав, як міг. – Не втечу я, не хвилю йся. Але твоя мама має рацію, твої страви їсти неможливо. До речі, колись мама мене навчила смажити котлети. Ходімо, побачимо, чи вийде у мені приготувати їх. Їстівною вийшла лише третя котлета. Далі – краще. Насмажили, чудово повечеряли… Тепер у Олени в асортименті та пироги (відмінно навчилася пекти, до речі кажучи); і макарони по-флотськи; і смажена, зі шматочками курятини, картопля; і навіть відбивна з рисом як гарнір… – Класна в мене теща, – думав Ігор, вм’явши чергову вечерю і не забувши щиро, від щирого серця, подякувати Олені за смачнє куховарство.