У 72 роки я виявилася одна на світі, почала дряхліти і не справлялася з домашніми справами. Несподівано з’явилася жінка на ім’я Юля, яка назвалася моєю внучкою. За своє життя я багато чого побачила та пережила. У нас із чоловіком було двоє дітей, і ми вели горде життя, особливо коли чоловік обіймав керівну посаду. У нас був будинок, машина та певний достаток. Мій син, коли підріс, познайомив нас із Мариною, розлученою жінкою з дочкою Юлею з Херсонської області. Я не схвалював їх союз, що призвело до розриву між мною і сином. Вони одружилися та ми роз’їхалися.
І навпаки, моя дочка вдало вийшла заміж та народила сина Сергія. Я його любила, але він переїхав до Аргентини і, здається, забув про мене. Трагічно один за одним йшли з життя мої рідні, залишаючи мене в ізоляції. Я забула Юлю і засумнівалася в законності нашого зв’язку, адже мій син не мав біологічних дітей. Але Юля наполягала, пояснюючи, що останнім бажанням мого сина було, щоб вона знайшла мене і дбала про мене.
Спочатку скептично ставлячись до її мотивів, я повідомила про свій намір залишити квартиру Сергію. Юля запевнила мене, що її наміри щирі і не пов’язані зі спадщиною. Тепер я розриваюся між тим, щоб подарувати квартиру Сергію, і тим, щоб подивитися, як розвиватимуться події з Юлею, щоб залишити майно їй.