Світлана, старша сестра, завжди дбала про свою молодшу сестру, Аліну. Коли вони були маленькими, Світлана була за головну у робочий час їхніх батьків. Їхній зв’язок був глибоким, Світлана завжди на прохання сестри висловлювала свою думку щодо вибору Аліною романтичних відносин. – Чому ти така дбайлива? – запитала одного разу Аліна, коли Світлана вкотре взяла на себе роль мами. – Мама та тато довірили мені турботу про тебе. Це стало звичкою з самого дитинства, – відповіла Світлана.
Йшли роки , вони згадували дитинство, село, особливо улюблений старий будинок. Після смерті батьків вони продали його. Обидві сестри оселилися у місті, але спогади про село залишилися яскравими. Одного разу Аліна захворіла і, видужавши, почала ще більше сумувати за минулим, особливо за своїм батьком. Світлана, не сказавши Аліні, викупила їхній старий будинок і ретельно відреставрувала його, зберігши його чарівність. На 58-й день народження Аліни сестра зробила їй сюрприз – вона приїхала в оновлений будинок їхнього дитинства.
Емоційне возз’єднання з будинком, у якому вже бігали їхні діти та онуки, було для Аліни найбільшим памʼятним моментом у житті. – Він знову наш, – проголосила Світлана, бачачи здивування Аліни. Наприкінці радісного свята, коли вони знаходилися у знайомих обіймах свого будинку, Аліна згадувала стрекотіння цвіркунів зі свого дитинства. Світлана запевнила її, що всі ці звуки невдовзі повернуться.