— У неділю вдень дочка дзвонить, питає, вдома? — розповідає 60-річна Наталія Петрівна. — Хочемо, каже, заїхати, гроші віддати. Вдома ми, відповідаю, де ж нам ще бути, приїжджайте. Ну, через півгодини дзвінок у двері, відкриваємо — зять варто в порозі, в обох руках торби великі тримає з супермаркету. Півмагазину скупили знову: і лосось, і індичка, і фруктів кілька видів. Сир, масло, копченості, цукерки шоколадні, торт: «Це вам!». Дочка гроші дістає, 5 тисяч гривень, в борг вони у нас брали недавно гроші. Андрій, каже, зарплату отримав вчора, ось, повертаємо гроші, спасибі вам велике від нас, ви дуже нас виручили тоді.Дочки Наталії Петрівні, Ользі, 32 роки, вона заміжня, живе з чоловіком окремо від батьків в орендної квартирі. Більш того, Ольга сама недавно стала мамою: сім місяців назад вони з чоловіком народили довгоочікувану донечку. Живуть добре і дружно, лад і достаток в молодій сім’ї, а головне взаєморозуміння.Тільки ось чоловік у Ольги, на думку Наталії Петрівни, абсолютно нерозумний: зовсім не вміє рахувати гроші. Дочка в цьому відношенні набагато серйозніше свого чоловіка. Хоча не набагато, чого вже там говорити, адже правда — є правда.
— Я говорю, ви що, зовсім дурні, чи що, не треба нам всього цього, заберіть собі! — розповідає Наталя Петрівна. — Але вони і слухати не стали, звичайно ж. Як Андрій отримає зарплату, вони приїжджають до нас кожен раз, змушують нас холодильник усіма дорогими продуктами, і не просто аби чим, якимись дешевими або акційними продуктами, а дорогими делікатесами. Все найкраще, найдорожче нам приносять. Гроші дають — мовляв, візьміть, купите те, що треба: одяг, взуття, ліки там.- Так це ж добре, радіти треба! Молодці діти, допомагають батькам-пенсіонерам. Це ж така величезна рідкість, для більшості пенсіонерів це нездійснена мрія.- Так що хорошого? На початку місяця витрачають гроші, купують телятину і трюфеля, по ресторанах ходять, купують в магазинах десяті за рахунком штани або кросівки. А за тиждень до зарплати у них буквально їсти нічого! Дзвонять нам: » У вас 5 тисяч гривень не буде позичити до п’ятого числа? «Я просто в такому розчаруванні вже від них, кажу, до п’ятого ще більше десяти днів, 5 тисяч гривень вистачить вам? Чи вистачить, відповідає дочка, я все порахувала! Підгузки Ганні і суміш ми закупили, за квартиру заплатили, нам самим протриматися до зарплати. Я їй весь час кажу — ось якби ти » все порахувала »не коли вже грошей не стало, а з самого початку місяця, то такій ситуації б не виникло. » Так-так, мамочко, я все зрозуміла! «- а на наступний місяць все спочатку.
Все це тим більше дивно, що зарплату зять отримує, за мірками економною Наталії Петрівни, ого-го яку — в місяць 23 тисячі гривень чистими на руки, плюс заробітчанства Ольги. В місяць виходить більш ніж солідна сума, навіть з огляду на, що кожен місяць молоде подружжя платять орендну плату за квартиру.На двох дорослих осіб та одного немовляти грошей цілком достатньо, але дочка з зятем не справляються, не можуть витрачати їх рівномірно, не можуть всі добре розрахувати, що вже говорити про те, що відкладених грошей у них зовсім немає ніколи. Тут вже навіть питання не в тому, щоб відкладати, про те й мови немає. Хоч би розподілили зарплату так, щоб голодними не сидіти півмісяця. Елементарно, начебто, але раз по раз не виходить.Ольга стверджує, що це Андрій винен: отримавши гроші, він їде в магазин, і повертається звідти в руках з великими пакетами.- Питаю, куди гроші поділися, вони тільки руками розводять! — сумно ділиться Наталя Петрівна. — Суміш, кажуть, і підгузники купили. Я кажу, і скільки це коштує в місяць? Ну 3, ну 4 тисячі, а решта де? Моргають очима, і покупок великих не видно.
Поки Ольга була не в декреті, як-то було простіше. Молоді, звичайно, позичали у батьків час від часу невеликі суми, але це не було системою. Тепер же таке відбувається постійно. І не дати грошей доньці, яка чекає дитину теж ніби як було не можна — їй же харчуватися потрібно. А тепер ось треба, щоб дитина ні в чому не потребувала. Тому батьки незадоволені такими подіями, але дістають гаманці.- А сваха не допомагає? У неї не просять?- Вона одна, до того ж старша за нас, на пенсії давно, за грошима до неї не звертаються ! — пояснює Наталія Петрівна. — До того ж вона частіше з дитиною сидить, коли молодим треба в магазин, наприклад. Ми з батьком багатшими неї, якщо так можна сказати, звичайно. Все-таки дві пенсії, плюс батько підробляє час від часу. Ну, у нас вже і заощадження які — то вдома лежать-для Ольги. На початку місяця вони її нам повертають, а то так ще гроші сунуть, в кінці місяця знову просять в борг.Продукти, куплені в «кращі часи» нерозумним зятем, Наталя Петрівна теж економить — крім тих, зрозуміло, де виходить термін придатності. І в кінці місяця, склавши в ті ж самі пакети з супермаркету, несе дочки. Шоколадні цукерки, яблука, масло, чай, цукор, м’ясо з морозилки. Ольга приймає все з вдячністю і, здається, навіть не помічає, що це їх гостинці.
— Уже сто разів їм говорила, що не треба мені ніякої допомоги! — зітхає Наталя Петрівна. — Для мене б найкраща допомога була — якби вони самі твердо стояли на ногах, і ні в чому не мали потреби. Жили б за коштами, відкладали на майбутнє, як всі розумні люди, тим більше з їх доходами це цілком реально. І не просили б грошей у нас з батьком. А то ж неможливо вже!- Так, може, тоді просто не давати?- Так ми вже з батьком обговорювали це. Не будемо давати — кредитів адже наберуть, а там переплата велика така. Як ще до сих пір туди дорогу не знайшли, незрозуміло. Вони ж зараз, кредити ці, рекламуються на кожному кроці. Потім не виберешся.Наталя Петрівна сама вже не знає, як вмовити дітей жити нормально, як всі розумні люди. Хвилюється, що ж будуть робити діти, коли їх не стане.